Поради батькам
Поради батькам
10 батьківських помилок, які призводять до дитячих істерик
Помилка № 1: Дозволяти дитині все.
Коли дитина не зустрічає жодної відсічі своїм примхам, навіть випадковим, він, як не дивно, не відчуває батьківської захисту. Адже виходить, дитина сама вирішує, що йому необхідно, а батьки лише виконавці його волі. Тягар такої відповідальності занадто важкий для маленької людини. І наслідком стануть нервозність і істерики.
Помилка № 2: Не дозволяти дитині нічого.
Живучи в постійних обмеженнях, дитина рано чи пізно спробує розірвати задушливі рамки. Як? Найпростішим способом — скандалом.
Помилка № 3: Бути непослідовними.
З дитиною ми кожен день (а то й протягом одного дня) ведемо себе по-різному: то ми терпимі і поблажливі, то вибухаємо за будь-якої дрібниці; забороняємо зайві мультфільми, або зайняті і готові включити їх на весь вечір, лише б дитина не чіплявся.
Дитина не може вгадати, чому ви робите суперечливі один одному вчинки. Батьки — зразок поведінки для дитини. Вони формують її межі, установки, правила життя.
А якщо зразок спотворений постійними змінами? Якщо правила постійно змінюються?
Отже, в житті дитини немає стабільності і ясності. Підсумок — істеричність.
Помилка № 4: Не дотримуватися режиму.
Дитина не має чіткого режиму, разом з цим не має відчуття стабільності життя. Вона не розуміє, за якими законами існує її світ і чи є ці закони взагалі.
Крім того, без чіткого режиму харчування і сну швидко настає втома і фізичний дискомфорт.
Помилка № 5: Не обмежувати перегляд мультфільмів та ігри на комп'ютері.
Розвиток, який дають мультфільми і комп'ютерні ігри, — уявний. А шкода цілком конкретна. Будь-які мультфільми, а тим більше ігри, як мінімум, дуже впливають на процеси збудження, які і без того у дітей переважають над процесами гальмування.
Помилка № 6: Не карати дитину.
Хіба можна карати дитину?! Це жорстокість, ознака батьківського слабкості і пережиток минулого! Хочете покарати — карайте рівного собі дорослого, а не беззахисної дитини. Максимум, що батьки можуть дозволити собі по відношенню до дитини, — це показати йому своє невдоволення.
Вам близькі ці поширені сьогодняшні переконання? Покарання у вашій родині не прийнято?
Значить, ваша дитина не буде відчувати рамок дозволеного. Не тому, що вона така нетямуща, а тому, що ви їх не встановили. А без таких рамок дитині... страшно. Тому вона буде намагатися їх знайти.
І вдасться до постійних істерик як до самої недозволеної поведінки. Може бути, так вдасться до вас достукатися?
Помилка № 7: Підкорятися дитячій істерикі.
Ви не можете терпіти нескінченний крик — і виконуєте бажання дитини.
З цього моменту дитина починає здогадуватися: його крик сильніший вашої волі.
Помилка № 8: Кричати на дитину.
Можливо, ваш крик буде цілком результативним, і дитина перестане робити те, чим вас розгнівала. Але таким чином ви даєте дитині хороший урок крику. Він неодмінно візьме з вас приклад.
Помилка № 9: Не стримувати негативні емоції.
А якщо дитина ні при чому?
Дитина, звичайно, не засудить вас за істеричність. Але таку поведінку до відома прийме.
Помилка № 10: Не звертати уваги на дитину.
Адже у вас багато справ?
Він звикне. І грати навчиться сам, і базікати припинить. Але не дивуйтеся незрозуміло звідки з’явившимся істерикам. Ваша дитина ще сподівається викликати вас з ваших справ до себе.
Цінуйте, розумійте, поважайте і любіть своїх дітей!
Ні виховній агресії в сім’ї!
Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.
Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.
Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!
